МЕДИЧНА БІОЛОГІЯ, АНАТОМІЯ, ФІЗІОЛОГІЯ ТА ПАТОЛОГІЯ ЛЮДИНИ - Я.І.Федонюк 2010

БІОЛОГІЯ

РОЗДІЛ 2. БІОГЕОЦЕНОТИЧНИЙ РІВЕНЬ ОРГАНІЗАЦІЇ ЖИТТЯ І МІСЦЕ ЛЮДИНИ В НЬОМУ

2.4. МЕДИЧНА ГЕЛЬМІНТОЛОГІЯ

Тип Плоскі черви (Plathelminthes)

Клас стьожкові черви (Cestoidea)

Стьожкові черви - облігатні ендопаразити, у статевозрілій стадії паразитують у кишечнику людини і хребетних тварин, викликають захворювання, які називаються цестодозами. Тіло сплющене у спинно-черевному напрямі і має форму стрічки. На передньому кінці знаходиться головка (сколекс), далі - шийка, потім стробіла, яка складається з члеників (проглотид). На головці знаходяться органи фіксації: присоски (звичайно 4) або присисні щілини (ботрії). У багатьох, крім присосок, на вершині сколекса є ще хоботок з кутикулярними гачками. Шийка є зоною росту гельмінта. Саме тут утворюються нові членики. Нові членики поступово відсувають членики, які утворилися раніше, назад. Тому в передній частині тіла знаходяться наймолодші членики, а в задній - найстаріші, або зрілі, які відриваються від стробіли. Тіло зовні вкрите шкірно-мускульним мішком, поверхневий шар якого-тегумент- містить ряд травних ферментів і антипротеолітичний фермент, який запобігає перетравленню паразита в кишках хазяїна. Під тегументом залягають три шари м'язів - зовнішній (кільцевий), внутрішній (поздовжній) і між ними -діагональний.

Травна система відсутня. Поживні речовини, які є в кишечнику хазяїна, всмоктують осмотично всією поверхнею тіла. Клітини тегументу виділяють травні ферменти, що сприяє перетравленню і засвоєнню їжі. Органи виділення - протонефридії. Головних видільних каналів два; вони розміщені по боках стробіли по всій її довжині і відкриваються екскреторними порами в задньому членику. У кожній проглотиді поздовжні канали з'єднані поперечним. Нервова система ортогонального типу. Кровоносна і дихальна системи відсутні. Статева система у порівнянні з іншими системами органів надзвичайно розвинена і дуже складна. Цестоди - гермафродити. У кожному членику повторюються комплекси чоловічих і жіночих статевих органів. Завдяки цьому стьожкові черви характеризуються величезною плодючістю. У наймолодших члениках, які лежать безпосередньо за шийкою, статева система ще відсутня, потім з'являються органи чоловічої статевої системи, а по мірі відсування цих проглотид ще далі назад у них розвиваються і жіночі статеві органи, після чого членик стає гермафродитним, або незрілим. У подальшому в багатьох видів частина статевих органів у члениках редукується, лишається лише матка, яка містить яйця з онкосферою. Такий членик називається зрілим. Він може відриватися від стробіли і виділятися назовні. Чоловіча статева система-численні сім'яники, сім'явиносні протоки яких з'єднуються в загальний сім'япровід, який відкривається чоловічим статевим отвором у статевій клоаці. Дистальний кінець сім'япрводу виконує функцію копулятивного органа - цируса. Жіноча статева система - яєчник, жовточник, піхва, оотип і матка. Піхва (вагіна) - спеціальний орган для надходження чоловічих статевих клітин. Одним кінцем вона з'єднана з оотипом, іншим - відкривається в статеву клоаку поруч з чоловічим статевим отвором. Матка в багатьох видів цестод не має зовнішнього отвору. У цих випадках вона по мірі надходження яєць збільшується в розмірах, поступово заповнює весь членик, інші частини гермафродитної статевої системи частково атрофуються. За будовою матки встановлюють вид цестод. Запліднення в цестод відбувається, як правило, між різними члениками тієї самої особини або між різними особинами.

Життєвий цикл характеризується зміною хазяїнів і наявністю кількох личинкових стадій. Остаточний (дефінітивний) хазяїн - хребетні тварини і людина, проміжний - переважно хребетні, але можуть бути і безхребетні. У циклі розвитку всіх цестод обов'язково є дві личинкові стадії-онкосфера і фіна. Онкосфера, або перша личинкова стадія, розвивається в яйці, коли воно ще знаходиться в членику, має кулясту форму і шість гачків. У кишечнику проміжного хазяїна онкосфера звільняється з яйця, за допомогою гачків проникає в кровоносні судини і з кров'ю пасивно розноситься в різні органи, де перетворюється в другу личинкову стадію - фіну.

Розрізняють такі фіни: цистицерк, ценур, цистицеркоїд, ехінокок, плероцеркоїд. Як правило, фіна являє собою міхур, наповнений рідиною, всередину якого ввернута одна або більше головок.

Розвиток фін у статевозрілу стадію відбувається в кишечнику остаточного хазяїна, де головка під впливом травних соків вивертається і

прикріплюється до стінки кишки, а міхур руйнується.

Медичне значення. Декілька видів стьожкових червів є збудниками цестодозів людини.

Ціп'як озброєний, або свинячий (Taenia solium). У статевозрілій стадії викликає теніоз, у стадії личинки (фіна - цистицерк) - цистицеркоз.

Локалізація. Статевозріла форма паразитує в тонкій кишці, фіни - у різних органах, найчастіше -у м'язах, центральній нервовій системі.

Географічне поширення - повсюдне, де розвинуте свинарство.

Морфофізіологічна характеристика. Тіло стрічкоподібне, білого кольору, довжиною 2-3 м.

Головка мікроскопічна (2-3 мм), несе 4 присоски і подвійний віночок гачків (звідси назва - озброєний ціп'як). За головкою розміщена непочленована шийка (рис. 2.20).

Рис. 2.20. Ціп'як озброєний (Taenia solium):

а - стробіла; б - сколекс; в - гермафродитна проглотила; г - зріла проглотила; 1 - гачки на сколексі; 2 - присоски; 3 - яєчник; 4 - третя (додаткова) частка яєчника; 5 - сім'яники; 6 - сім'япровід; 7 - піхва; 8 - цирусна сумка; 9 - головний стовбур матки; 10 - бічні гілки матки;

У стробілі до 1000 і більше члеників.

Гермафродитні членики квадратної форми. Матка сліпо замкнена. Яєчник має три частки - дві великі і третю маленьку (додаткову), що є видовою ознакою. Під яєчником розміщений жовточник

Сім'яники знаходяться в бічних частинах проглотиди. Статева клоака розташована в одному членику з лівого боку, у наступному - з правого. У зрілих члениках матка утворює 7-12 відгалужень з кожного боку (діагностична ознака).

Життєвий цикл. Ціп'як озброєний - біогельмінт. Розвиток зі зміною хазяїнів (рис. 2.21). Остаточний хазяїн - лише людина, проміжний - свиня, зрідка - людина. Хвора на теніоз людина виділяє з фекаліями зрілі членики, які містять яйця з онкосферами. Свині риються в нечистотах і можуть проковтнути членики або окремі яйця. У шлунку свині з яйця виходить шестигачкова личинка - онкосфера. За допомогою гачків онкосфери проникають у кровоносні судини і з кров'ю заносяться в різні внутрішні органи (печінку, м'язи, мозок), де через 2 місяці перетворюються в фіну - цистицерк.

Рис. 2.21. ЦИКЛ розвитку ціп'яка озброєного.

Фіну можна бачити неозброєним оком. Вона являє собою невеликий пухирець (діаметром до 10 мм), заповнений рідиною, всередину якого ввернута одна головка. Людина заражається при вживанні в їжу сирої або недостатньо термічно обробленої свинини, інвазованої цистицерками. Під дією травних соків із цистицерка вивертається сколекс, який прикріплюється до стінки тонкої кишки, потім від шийки починають відростати проглотиди і через 2-3 місяці гельмінт досягає статевої зрілості. Тривалість життя в організмі людини - 10 років і більше. Таким чином, інвазійною стадією для проміжного хазяїна є яйця з онкосферами, для остаточного - фіна (цистицерк).

Патогенна дія. Теніоз - біогельмінтоз, зооноз. Патогенний вплив зумовлений механічною дією, використанням перетравленої їжі хазяїна і токсичною дією продуктів життєдіяльності збудника теніозу. Спостерігаються розлади травлення, недокрів'я, загальна слабкість. Ціп'як озброєний небезпечний ще і тим, що людина може бути проміжним хазяїном при випадковому проковтуванні яєць або в результаті аутоінвазії, коли в хворих на теніоз при блювоті проглотиди можут потрапити в шлунок. Тут з них виходять онкосфери, які з кров'ю заносяться в різні органи, де перетворюються в цистицерки. Небезпечною є локалізація цистицерків у головному мозку, що іноді може стати причиною смерті, а також в органі зору, що може призвести до сліпоти. Лікування цистицеркозу лише хірургічне.

Лабораторна діагностика теніозу. Виявлення зрілих члеників у фекаліях хворої людини. Наявність 7-12 бічних відгалужень матки свідчить про теніоз. Матка не має вивідного отвору, тому яйця в фекаліях трапляються рідко.

Лабораторна діагностика цистицеркозу. Рентгенологічні дослідження, імунологічні реакції.

Профілактика теніозу. Особиста - не споживати свиняче м'ясо, яке не пройшло ветсанекспертизу. Громадська - виявлення і лікування хворих, особливо працюючих у тваринництві; ветсанекспертиза м'яса свиней; охорона грунту від забруднення людськими фекаліями; закрите утримання свиней.

Профілактика цистицеркозу. Особиста - дотримуватися правил особистої гігієни, громадська - санітарно-освітня робота.

Ціп’ як неозброєний, або бичачий (Taeniarhynchus saginatus) - збудник теніаринхозу.

Локалізаця - тонка кишка.

Морфофізіологічна характеристика. Один з найбільших гельмінтів людини, довжина 4-7 м (окремі екземпляри до 10 і навіть 18 м). За будовою подібний до свинячого ціп'яка (рис. 2.22). Відрізняється від нього відсутністю гачків на сколексі (звідси назва неозброєний) і третьої (додаткової) частки яєчника в гермафродитному членику (яєчник має лише дві частки). Крім цього, у зрілому членику матка має значно більше бічних відгалужень (1735). Зрілі членики, відриваючись від стробіли, можуть самостійно виповзати з анального отвору і пересуватися по тілу і білизні хворого. Зрілі членики ціп'яка озброєного такої здатності не мають.

Життєвий цикл. Ціп'як неозброєний - біогельмінт. Розвиток зі зміною хазяїнів. Остаточний хазяїн -лише людина, проміжний - велика рогата худоба. Хвора на теніаринхоз людина виділяє з фекаліями зрілі членики, які містять яйця з онкосферами.

Якщо членики або яйця попадуть у травний тракт великої рогатої худоби, оболонка яйця перетравлюється, а шестигачкова

Рис. 2.22. Ціп'як неозброєний (Taeniarhynchus saginatus):

а-загальний вигляд; б-головка; в-гермафродитний членик; г - дозрілий членик; 1 - яєчник; 2 - жовточник; 3 - тільце Меліса; 4 - матка; 5 - сім'яник; 6 - сім'япровід; 7 - піхва; 8 - цирусна сумка; 9 - статева клоака; 10 - канал видільної системи; 11 - нервовий стовбур.

онкосфера проникає через стінку кишечника в кровоносні судини і з кров'ю заноситься в різні органи хазяїна. Тут онкосфера втрачає гачки і перетворюється в фіну - цистицерк. У м'язах цистицерки можуть жити роками, але не розвиваються. Подальший розвиток можливий лише в кишечнику остаточного хазяїна - людини. Людина заражається при вживанні в їжу недостатньо термічно обробленого м'яса великої рогатої худоби, ураженого цистицерками. У кишечнику людини головка цистицерка вивертається, прикріплюється до стінки тонкої кишки, після чого від шийки починається ріст стробіли. Таким чином, інвазійна стадія для проміжного хазяїна (свиня) - яйце з онкосферою, для остаточного (людина) - фіна (цистицерк).

Патогенна дія. За перебігом теніаринхоз подібний до теніозу.

Лабораторна діагностика. Виявлення зрілих члеників у фекаліях хворої людини. Матка в зрілому членику має 17-35 відгалужень з кожного боку. Матка в неозброєного ціп'яка теж замкнена, тому яєць у фекаліях хворого часто не знаходять. Якщо і знаходять (у зіскобах з перианальних складок), то вони морфологічно не відрізняються від яєць ціп'яка свинячого.

Профілактика. Особиста-неспоживати м'ясо, яке не пройшло ветсанекспертизу. Громадська - виявлення і лікування хворих; ветсанекспертиза м'яса великої рогатої худоби; охорона грунту від забруднення людськими фекаліями; санітарно-освітня робота.

Ціп’ як карликовий (Hymenolepis nana) - збудник гіменолепілозу.

Локалізація - тонка кишка людини.

Географічне поширення - повсюдне.

Морфофізіологічна характеристика. Розміри, у порівнянні з іншими цестодами, невеликі: довжина- 1,5- 2 см, рідше до 5 см ( звідси назва-карликовий). Сколекс грушоподібної форми, несе чотири присоски і втяжний хоботок з гачками. Шийка довга і тоненька (рис. 2.23). У стробілі 100-200 члеників. Статеві отвори всіх члеників розташовані на одному боці. Задні членики з мішкоподібною маткою дуже ніжні. Відриваючись від стробіли, вони швидко руйнуються, і яйця з онкосферами попадають у просвіт тонкої кишки.

Рис. 2.23. Ціп’як карликовий (Hymenolepis nana):

а-загальний вигляд; 1 -головка; 2-шийка; 3—тіло; 4 — незрілий членик; 5 - гермафродитний членик; 6 - зрілий членик; б- цикл розвитку в кишках людини: 1 - тіло статевозрілого черв'яка; 2 - яйця; 3 - онкосфери, які вийшли з яєць, у ворсинках слизової оболонки;

Життєвий цикл. У життєвому циклі карликового ціп'яка людина - остаточний і проміжний хазяїн, єдине джерело зараження. Від неї яйця паразита разом з фекаліями потрапляють у зовнішнє середовище. Вони вже інвазійні. Зараження відбувається через рот. Основним фактором передачі збудника гіменолепідозу слугують брудні руки. У кишечнику з яєць виходять онкосфери, які проникають у ворсинки тонкої кишки і перетворюються в фіну -цистицеркоїд. Останній являє собою пухирець з ввернутою всередину головкою і хвостоподібним придатком.

Цистицеркоїд росте, руйнує ворсинку і випадає в просвіт кишки. Під впливом травних соків головка цистицеркоїда вивертається, прикріплюється до стінки тонкої кишки і починається ріст члеників.

Через 14-15 днів формується статевозріла особина.

Вважають, що при гіменолепідозі можлива аутоінвазія (розвиток яєць паразита в кишечнику без виходу в зовнішнє середовище). За таких умов інвазія триває довго. Людина, хвора на гіменолепідоз, при недодержанні правил особистої гігєни може заносити в рот яйця власних паразитів (ауторе інвазія).

Патогенна дія. Гіменолепідоз -контагіозний біогельмінтоз, антропоноз. Джерело зараження - хвора людина. Механізм передачі - фекально- оральний, здійснюється через проковтування яєць. Заражаються перважно діти дошкільного віку. Паразит зустрічається у великій кількості (до 1500 екземплярів), чим зумовлена значна патогенна дія на організм хазяїна, яка полягає в руйнуванні ворсинок кишки і токсичній дії продуктів життєдіяльності гельмінтів. При гіменолепідозі спостерігаються головний біль, болі в животі, порушення діяльності травної та нервової систем, загальна слабкість і швидка стомлюваність. Діти стають вередливими і дратівливими.

Лабораторна діагностика. Виявлення яєць у фекаліях хворої людини.

Профілактика. Особиста- найсуворіше дотримання правил особистої гігієни, прищеплення гігієнічних навичок дітям, миття рук перед вживанням їжі і після відвідування туалету. Громадська - виявлення і дегельмінтизація хворих; у дитячих колективах необхідно ізолювати хворих від здорових; санітарно-освітня робота серед батьків і працівників дитячих установ; боротьба з гризунами, оскільки вважають, що людина може заражатися карликовими ціп'яками мишей і щурів.

Ехінокок (Echinococcus granulosus) - збудник ехінококозу.

Локалізація. У людини, на відміну від інших цестод, паразитує в фінозній стадії, уражає печінку, легені, мозок, трубчасті кістки, але може зустрічатися в будь-якому органі.

Географічне поширення - повсюдне, але нерівномірне. В Україні зустрічається переважно в південних областях.

Морфофізіологічна характеристика. Тіло статевозрілого паразита має в довжину 3-6 мм. На сколексі 4 присоски і хоботок з подвійним віночком гачків. Шийка коротка. Стробіла складається з 3-4 члеників (рис. 2.24, а). Передостанній з них- гермафродитний, останній - зрілий, містить матку, яка має бічні вирости і заповнена яйцями з онкосферами.

Рис. 2.24. Ехінокок і альвеокок: а - ехінокок; б - альвеокок; 1 - головка; 2 - шийка;

3 - гермафродитні членики; 4 - зрілий членик; 5 - матка, наповнена яйцями.

Життєвіш цикл. Ехінокок - біогельмінт. Розвиток - зі зміною хазяїнів. Статевозрілі особини паразитують у тонкій кишці собак, вовків, шакалів, які є остаточними хазяїнами. Проміжні хазяїни - людина, велика і дрібна рогата худоба, свині, верблюди, кролики та багато інших травоїдних ссавців. Останній членик відривається від стробіли і виділяється разом з фекаліями або самостійно виповзає з анального отвору остаточного хазяїна, переважно собаки, і активно повзає по шерсті, виділяючи при цьому яйця. Членики, які виділилися з фекаліями, переповзають на траву. Свійські травоїдні тварини поїдають траву і одночасно заковтують яйця ехінокока (рис. 2.25).

Рис. 2.25. Цикл розвитку ехінокока.

У кишечнику проміжних хазяїнів з яйця виходить онкосфера, яка проникає в кровоносні судини. По ворітній вені вона попадає в печінку (перше місце за частотою ураження). Онкосфери, які не осіли в печінці, через праве серце попадають у легені. Часто онкосфери заносяться кров'ю в головний мозок та інші органи. Тут онкосфера перетворюється в фіну - ехінокок однокамерний, або гидатидозний. Останній являє собою міхур складної будови. Стінка міхура складається з двох оболонок - внутрішньої (зародкової) і зовнішньої (кутикулярної).

Поверх останньої формується щільна фіброзна капсула. Порожнина міхура заповнена рідиною. Із зародкової оболонки утворюються виводкові камери із сколексами всередині. У порожнині міхура можуть знаходитися дочірні міхурі, які також мають виводкові капсули із сколексами. Фіна росте повільно і може досягати великих розмірів - у тварин описана фіна масою 64 кг, а в людини - розміром з головку новонародженої дитини. Фіни в тілі проміжного хазяїна живуть роками. Для подальшого розвитку вони повинні попасти в кишечник остаточного хазяїна. Зараження собак та інших остаточних хазяїнів відбувається при поїданні уражених ехінококом органів проміжних хазяїнів. У кишечнику остаточного хазяїна з фіни утворюється велике число стьожкових форм. Інвазійні стадії: для остаточних хазяїнів - фіна, для проміжних - яйця з онкосферами.

Людина найчастіше заражається збудником ехінококозу при недодержанні правил особистої гігієни від хворих собак, на шерсті яких знаходяться яйця. Через немиті руки яйця попадають в рот. Можливе зараження від вівців, до шерсті яких прилипають яйця ехінокока від хворих сторожових собак. Збудник ехінококозу передається також через немиті овочі, городину, забруднені випорожненнями хворих собак. Людина є біологічним тупиком (сліпою гілкою) у життєвому циклі ехінокока, тому що фіна після смерті людини звичайно не передається тваринам, а гине.

Ехінококоз - біогельмінтоз, природно-осередкова інвазія, зооноз. Перші ознаки хвороби з'являються через значний проміжок часу після зараження, коли ехінокові міхурі досягають певних розмірів. Прояви захворювання залежать від локалізації міхура, фази розвитку паразита. Патогенна дія зумовлена токсичністю рідини міхура і його механічним впливом на тканини, що порушує функцію органа. Лікування тільки хірургічне. Дуже небезпечним є розрив ехінококового міхура, тому що токсична рідина, яка міститься в ньому, може викликати шок і миттєву смерть. Крім того, при розриві обсіменіння порожнини сколексами і розвиток множинного ехінококозу. Іноді обсіменіння настає в результаті попадання рідини з фіни зі сколексами при хірургічному лікуванні ехінокококозу.

Лабораторна діагностика. Діагноз ставиться на підставі імунологічних реакцій. Застосовують також рентгенологічні дослідження. Для виявлення хворих собак досліджують їхні фекалії, в яких містяться яйця ехінокока.

Профілактика. Особиста - мити руки після контакту з собаками, додержуватися правил особистої гігієни. Громадська- боротьба з бродячими собаками; виявлення і дегельмінтизація хворих службових собак, особливо тих, які охороняють вівців; ветсанекспертиза туш великої і дрібної рогатої худоби, свиней у місцях забою; не згодовувати ехінококозні органи тварин собакам; ці органи підлягають знищенню.

Альвеокок (Alveococcus multilocularis) - збудник альвеококозу.

Локалізація - в основному така ж, як при ехінококозі, але первинно уражається переважно печінка, в інших органах зустрічається рідко.

Географічне поширення. Осередки альвеококозу реєструється значно рідше, ніж ехінококоз. Морфофізіологічна характеристика. Стьожкова форма альвеокока подібна до ціп'яка ехінокока (рис. 2.24, б). Відрізняються вони кількістю гачків на сколексі, формою матки (в альвеокока вона куляста, бічні випини відсутні; в ехінокока - з бічними випинами), статевий отвір в альвеокока розташований у передній частині бічного краю членика, в ехінокока - в задній. За будовою фіни альвеокока різко відрізняється від ехінокока. Фіна типу альвеокока являє собою сукупність дрібних міхурів, об'єднаних у спільну сполучнотканинну капсулу (строму). Міхурі не містять рідини, брунькуються назовні і поступово проростають у тканини подібно до злоякісних пухлин, утворюючи метастази.

Життєвий цикл. Альвеокок - біогельмінт. Розвиток зі зміною хазяїнів. Остаточні хазяїни - лисиця, песець, вовк, собака, іноді-кішка; проміжні-мишовидні гризуни, зрідка людина. Життєвий цикл подібний до ехінокока. З фекаліями остаточних хазяїнів назовні виводяться яйця з онкосферами. Людина заражається при споживанні лісових ягід, забруднених яйцями альвеокока; при обробці шкур хворих лисиць, песців, собак; при контакті з хворими собаками або предметами, забрудненими випорожненнями собак, в яких містяться яйця альвеокока.

Патогенна дія. Альвеококоз - біогельмінтоз, природно-осередкове захворювання, зооноз. Первинна локалізація паразита в людини зустрічається переважно в печінці. Альвеококоз печінки тривалий час (іноді роками) перебігає безсимптомно. Болі виникають на більш пізніх стадіях. Захворювання характеризується злоякісним перебігом. Метастатичні вузли можуть утворюватися в легенях, головному мозку. Лікування — тільки хірургічне.

Лабораторна діагностика. Для встановлення діагнозу застосовують імунологічні реакції. Діагноз звичайно ставиться на пізніх стадіях, коли оперативне втручання ускладнене або неможливе.

Профілактика. Особиста - дотримання правил особистої гігієни при контакті з собаками, при обробці шкур лисиць, песців, собак. Громадська - організація спеціального приміщення для зняття шкурок; санітарно-освітня робота.

Стьожак широкий (Diphyllobothrium latum) - збудник дифілоботріозу.

Локалізація - тонка кишка.

Географічне поширення. Збудник дифілоботріозу зустрічається серед населення, яке займається рибальством, зокрема в Карелії, Прибалтиці, по берегах Волги, Дністра.

Морфофізіологічна характеристика. Найбільший гельмінт людини (довжина 8-10 м, окремі екземпляри - до 20 м). Сколекс видовженої форми, замість присосок несе дві поздовжні присисні щілини - ботріг. Проглотиди мають характерну форму-їхня ширина в кілька разів більше довжини. У будові і розміщенні органів статевої системи існують відмінності в порівнянні з ціп'яками, що має діагностичне значення. Статева клоака знаходиться не збоку, а на вентральному боці членика близько його переднього краю. Жовточники розташовані в бічних частинах членика вентрально від сім'яників. Матка має власний вивідний отвір, через який яйця виділяються по мірі надходження, і не утворює бічних гілок. Вона згорнута в петлі у вигляді розетки (рис. 2.26).

Рис. 2.26. Стьожак широкий (Diphyllobothrium latum):

а-тіло; б-головка (видно ботрії- 1); в-гермафродитний членик; г - зрілі членики; 2 - матка; 3 - жовточник; 4 - петлі матки; 5 - цирусний мішок; 6 - яєчник; 7 - тільце Меліса; 8 - сім'яники.

Життєвий цикл. Стьожак широкий - біогельмінт. Розвиток зі зміною хазяїнів (рис. 2.27).

Рис. 2.27. Цикл розвитку стьожака широкого.

Остаточні хазяїни -людина і м'ясоїдні ссавці (кіт, лисиця, песець, собака, ведмідь). Проміжних хазяїнів два: перший - рачок циклоп, другий - прісноводні риби (щука, налим, судак, ін.). Остаточні хазяїни виділяють з фекаліями яйця, які повинні попасти у воду. З яйця виходить личинка - корацидій, який має війки і деякий час вільно плаває у воді, поки не буде проковтнутим циклопом. В організмі циклопа з корацидія виходить онкосфера, яка за допомогою гачків проникає через стінку кишечника в порожнину тіла і перетворюється в фіну процеркоїд. Циклопа поїдає риба. У шлунку другого проміжного хазяїна циклоп перетравлюється, а процеркоїд проникає в м'язи і перетворюється в плероцеркоїд. Плероцеркоїд -червоподібна личинка білого кольору, довжиною близько 6 мм, на передньому кінці має дві присисні щілини. Якщо заражену рибу з'їсть інша хижа риба, плероцеркоїд зберігає свою життєздатність. Людина заражається при вживанні в їжу сирої, в'яленої чи недостатньо термічно обробленої риби з плероцеркоїдами. В організмі остаточного хазяїна плероцеркоїд прикріплюється ботріями до стінок кишечника і перетворюється в статевозрілу стадію. Живе стьожак широкий в організмі людини до 28 років. Інвазійні стадії: для циклопа - корацидій, для риби - процеркоїд, для остаточного хазяїна (людина, ін.) - плероцеркоїд.

Патогенна дія. Дифілоботріоз - біогельмінтоз, природно-осередкове захворювання.

Присисними щілинами паразит пошкоджує слизову оболонку кишки, що призводить до відмирання тканини. Скупчення паразитів може викликати кишкову непрохідність. У хворого нерідко розвивається тяжка анемія, пов'язана з дефіцитом ціанокобаламіну (вітамін В₁₂), який паразит вибірково адсорбує на своїй поверхні із вмісту кишок.

Лабораторна діагностика. Виявлення яєць у фекаліях хворої людини. Яйця широкі, овальні, з гладенькою прозорою двоконтурною оболонкою, жовтуватого або сірого кольору, є кришечка, розмір до 70 мкм. Нерідко діагноз підтверджується при виявленні в фекаліях фрагментів стробіли різної довжини. Широка стробіла з короткими члениками і центрально розміщеною

розеткоподібною маткою вказує на дифілоботріоз.

Профілактика. Особиста - не вживати в їжу сиру і напівсиру рибу або ікру. Громадська - виявлення і дегельмінтизація хворих; санітарний благоустрій кораблів, населених пунктів; охорона водойм від забрудення людськими фекаліями; санітарний контроль за дотриманням правил переробки рибної продукції; санітарно-освітня робота.